Усі вже давно зрозуміли, що сучасна війна має одну виразну особливість, а саме технології які постійно вдосконалюються, переломлюють хід подій та диктують нові правила ведення бою як на передовій так і глибокому тилу. Від місяця до місяця Україна аби стримати ворога змушена швидко адаптуватися, створюючи власне озброєння: від дронів перехоплювачів до ударних дронів, від крилатих та балістичних ракет до українського аналогу ППО Patriot.
У цьому матеріалі ми аналізуємо відео-інтервью ютуб каналу PRESSING з співласником української компанії FirePoint (компанія розробник ракети «Фламінго» та майбутнього зенітно-ракетного комплексу «Фрея») Д. Штілерманом, – прямо з місця виробничих потужностей. На відео не тільки привідкривається завіса на технологічний процес простого й швидкого виробництва вітчизняних ракет, що є “козирною картою” у сучасній технологічній війні, а й піднімається питання системних проблемам які дещо гальмують геометричну прогресію розвитку та з якими стикаються приватні зброярі в Україні на прикладі однієї з найбльших з них – FirePoint. Нижче розберемо ключові виклики й перепони, які обговорювалися та шлях до їх вирішення, аби надалі почати рухатись ще швидше у технологічному напрямку виробництва нової української зброї.
Читайте також: «Зайдуть як діти в школу»: розробник української ракети «Фламінго» розкрив план масованого удару по Москві та розніс «Іскандери»
Залежність від іноземних компонентів (переважно з країн партнерів)
Попри те, що Україна здатна виготовляти корпуси ракет із карбону, крила та електроніку, певні не названі компоненти залишаються дефіцитними. Для тимчасового вирішення проблеми компоненти запуповються з запасом на 2 роки в перед. Однак це ж проблемом на шляху до масового виробництва ракет (сотні одиниць на місяць) в довгостроковій перспективі, особливо якщо є бюрократичні перепони країн-партнерів.
Ще один компонент де нині є проблема, яка частоково має бути вирішена, це коплектування двигунами. Складність технічної частини та бюрократія на місцях, створює значку затримку у одному з ключових елементів ракет – двигуні. Через це виникають так звані «вузькі місця» (bottlenecks), які обмежують кількість випущених ракет, незважаючи на заяву співласника про готовність українських заводів масштабування виробництво.
Відсутність єдиної технічної бази та «винайдення велосипеда»
Однією з найбільш кричущих проблем зараз, яку називає Д. Штілерман, і яку на пʼятому році повномаштабної війни досі не вирішили у Міноборони, є відсутність доступу приватних виробників до накопичених роками креслень та технологій з виробництва зброї. Проблема внутрішнього державного управління з уніфікацією і відкриттям інформації у галізу розробок ракетобудування, які у більшості своїй були винайдені ще українськими вченими-інженерами в роки радянської України. Як наслідок на практиці, співласник FirePoint приводить приклад з двигунами для українських ракет, де це спричинило затримку у його створенні з повного 0, тестуванні та запуску загальним терміном 1 рік часу. Що знову ж таки в час швидких змін війкових засобів та їх адаптацій, впливає на кінцевий результат ефективності цієї зброї яку до того ж потрібно окремо випробувати та доналаштувати для максимальної влучності.
Представник компанії зазначає, що через колишнє керівництво Міноборони, яке мало створити бібліотеку технічної літератури для розробників, але не впоралося з цим завданням. Ми сьогодні маємо наслідок: брак інформації, де українські інженери змушені витрачати роки та мільйони доларів на експерименти зі створення цехів для заливки твердопаливних двигунів. Виробникам доводиться діяти методом спроб і помилок, хоча всі ці рішення вже існують та лежать у закритих архівах державних підприємств, які чинять значний спротив і не бажають ділитися знаннями.
Геополітичні обмеження та заборони партнерів
Д. Штілерман каже, що Україна має технологічну можливість завдати ще більш нищівного удару по економіці росії, але стикається з політичними лімітами.
По-перше, є реальна можливість повної блокади нафтового експорту рф, шляхом оголошення публічної заборони на захід корабблів у російські порти, а випадку чого завдавати за допомогою своїх дронів ударів по машинним відділам за порушення умов блокади конкретним танкером. Ще за словами Штілермана дасть можливість повністю перекрити експорт російської нафти у Балтійському та Чорному морях за одну добу.
Причина чому цього досі не відболось, як каже Д. Штілерман, це наслідок бездіяльності. Де головним барʼєром того, чому такі операції не проводяться, є неформальна заборона з боку європейських та західних партнерів, які фінансують Україну і, ймовірно, побоюються глобальної ескалації чи стрибків цін на енергоносії.
Технологічний шантаж та «кнопки вимкнення» (Kill Switches)
Залежність західних країн як і країн блихького сходу (що уже було доведено на практиці) від військових технологій Сполучених Штатів на думку співласника української зброї несе пряму загрозу національній безпеці цих країн, адже будь-яку іноземну систему можуть деактивувати дистанційно. Тоді витрачені мільярди на іноземний захист просто невигідні, бо в одну мить можуть перестати працювати та захищати. Як приклад таких загроз які є і для України Д. Штілерман наводить:
- Монополія систем Starlink: Що нині є потужним важелем впливу США на фронтовий зв’язок в Украні де багато в чому допомагає термінал Starlink, який гіпотетично можуть вимкнути в будь-який момент. Саме тому FirePoint пропонує створювати власну, незалежну мережу супутників біля 160 штук (наразі в України є лише 2 супутники) разом з кранами ЄС та близького сходу, аби разом розділити витрати на старті біля 200 млн. $ зафіксувавши домовленість на базі криптографічних алгоритмів довіри.
- Проблема іноземних ППО: На прикладі ситуації в Катарі пояснюється, як американці дистанційно відключили радари комплексів Patriot при війні з Іраном цього року. Це підштовхує українських розробників до створення власного антибалістичного щита «Фрея» з відкритою архітектурою для взаємодії та обміну технологіями з країнами партнерами в ЄС, де ні виробник, ні країна-постачальник не мали можливості вимкнути захист неба дистанційно.
- Україна теж мала на початку незалежності одну з найбільших мереж систем ППО, тільки в Києві за заявою президента біля 250 штук С-300 у 90-х роках, однак на початок повномаштабного вторгення лишилось лише 25-штук на всю країну. Зараз ситуація змінилась, ми диверсифіковано маємо різні системи ППо для різних цілей, такі як Hawk, IRIS-T, NASAMS, Patriot. Однак на цьому шляху, варто не забувати про своє, тому ми зраз будуємо свою власну.
Читайте також: Українська ППО: коли буде власна антибалістика, – Зеленський розкрив план виробництва ракет перехоплювачів у Європі
Висновок як не втратити потенціал
Шлях до української балістики та повністю незалежного захисту неба є надзвичайно складним і тривалим навіть без будь-яких бюрократичних чи фінансових проблем. Інженерна частина сама по собі дуже складана та має багато проблем і викликів сучасної війни та технологічної зброї. Отже не варто ховати те, що давно лежать на столі, оскільки втрата часу це зараз не стільки в інженерній площині (українські фахівці здатні створювати інноваційні, дешеві та масові рішення), скільки у політичній, бюрократичній та інформаційній сферах.
Перемога у цій війні технологій потребує консолідації зусиль держави і приватного бізнесу, зменшення внутрішнього саботажу та створення сприятливих умов для все новиї і нових оборонних стартапів, які сьогодні і у майбутньому зкують міцний щит і меч України.
Хочете отримувати більше новин за цією темою? Підписуйтесь на наш Telegram або Viber натиснувши на текст!
Слідкуйте за нами