Інтерв’ю з отцем Петром, митрофорним протоієреєм із села Городовичі
Двадцять п’ять років служіння, сотні сповідей, похорони воїнів і хрестини немовлят – усе це частина щоденного життя отця Петра. Він виріс у родині священника, але обрав цей шлях не за традицією, а за покликанням. Як казав отець Петро: «Я розумів, що це є моя дорога, що це є мій шлях. Бо казав Господь: не ви мене обрали, а я обрав вас»
Батько хотів бачити лікарем: про вибір шляху та підтримку родини
-Ви виросли в родині священника – це полегшило вибір чи навпаки створило додатковий тиск? І чи справді дітям священників «не можна те, що іншим»?
-Звичайно, на дітей священника завжди звертають увагу – вони виховуються в такій сім’ї, де батько не тільки навчає людей, а й дітей. Батько завжди був прикладом. Але він не бажав, щоб я став священником – хотів, щоб я обрав пофесію лікаря. Я сказав батькові: “В мене є покликання” – і вступив у духовну семінарію , де навчався чотири роки.
Читайте також: Коли свято Косми і Дем’яна (осінніх) за старим і новим календарем (стилем)
Після закінчення четвертого курсу прийняв сан ієрея. Тепер, за двадцять п’ять років служіння, я – митрофорний протоієрей. Це найвища нагорода в православній церкві, яку дають за роки служіння».
– Одружитися для священника – це окрема історія. Чи зустрічали ви упередження з боку дівчат, коли вони дізнавалися про ваш вибір шляху?
– Ні, не зустрічав, навпаки. Моя імость (дружина священника), коли ми ще тільки зустрічались, знала про мій вибір, вона навпаки мене підтримувала та надалі мене підтримує.
Похорони воїнів та табу на сповідь: як долає важкі моменти
-Священник теж має потребу у сповіді. Хто є вашим духівником?
– У нас є свої духівники – старші священники в деканаті. До них звертаються молодші священники. Бо священник, як і кожна людина грішить і має свої спокуси. Колись таким духівником був мій покійний батько.
– Люди на сповіді довіряють вам найважче. Як ви з цим живете – вдається не брати близько до серця, чи все одно щось залишається?
-Для мене сповідь і причастя – велика тайна. Це табу. Я ніколи про це не розмовляю: ні в сімейному колі, ні з друзями. І зараз – не буду про це говорити.
– Священнику доводиться бути поруч у найтяжчі моменти – особливо на похоронах молодих людей. Як ви відновлюєтесь після таких подій і не даєте відчаю взяти гору?
– Ми повинні пам’ятати, що голова всього є Христос – це найперше. Коли приходиш на похорон, коли помирають молоді люди – це дуже важко. Доводилось хоронити і дітей, і молодих, і наших воїнів. Але священник розуміє: надія наша в Бозі, і Господь дає сили.
Чи використовує церковник штучний інтелект та як події в світі впливають на життя?
-Штучний інтелект зараз скрізь. Чи використовуєте ви його, коли готуєтесь до проповіді?
– Знаєте, неможливо не іти в ногу зі світом. Можна знайти літературу, яка інакше була б недоступна, вчення отців, багато книг. Але інтернет – це просто джерело інформації. Головне – мати критичне мислення. Сьогодні кожна людина, як і священник, користується інтернетом, і це нормально.
Яка подія за останній рік вас найбільше вразила або змінила?
-Звичайно, війна – і навіть не за останній рік, а за останні чотири. Але були й радісні новини: Господь дав мені доньку, невістку, цього року одружився мій син. Дякую Богу за все – і за добре, і за зле. У житті не буває однозначно, все міняється. Але війна вносить найбільші корективи в наше життя – і з того ми найбільше сумуємо.
«Це маловір’я та малоосвіченість»: чому під час війни не варто ходити до ворожок
-Багато людей під час війни звертаються до ворожок і гадань. Як ви до цього ставитеся як священник?
-Вкрай негативно. І хочу підкреслити: люди до ворожок ходили не лише під час війни – ходили і до війни, і зараз. Я вважаю, що це малоосвіченість і маловір’я. Людина повинна довіряти Богові, а не ворожкам, знахарям, екстрасенсам – вони не від Бога. Людина думає, що ворожка заповнить пустоту в її житті. Але насправді вона ще більше загрузає у своїх проблемах. Тільки коли людина звертається до Бога – тільки Він може їй по-справжньому допомогти.
Вертеп та піст: розвінчання народних міфів
– Чула твердження про те, що вертеп – більше язичницька традиція, що у чортиках, які бігають у вертепах, немає нічого святого. Як думаєте, чи потрібно це далі підтримувати?
-Вертеп створений для того, щоб прославляти народження Ісуса Христа, а чортики виступають як зла сила – не як добра. Це наша давньослов’янська традиція. Як і коляда – вона має коріння ще з дохристиянських часів. Але церква трансформувала це для прославлення Бога. Традиції мають право на існування.
Читайте також: Коли свято Іоанна Богослова по старому та новому календарю у 2026 році
Що важливіше під час посту: не їсти м’ясного, не слухати музику чи дбати в першу чергу про чистоту думок та вчинків?
-Це комплекс. Як приходиш до лікаря – і він призначає декілька препаратів одразу. Якщо ми чимось себе обмежуємо, то виховуємо свою волю. Піст для того, щоб ми зрозуміли: якщо можемо відмовитись від їжі – можемо відмовитись і від гріха. Як спортсмен тренується, щоб досягти результату – так само і ми, християни, тренуємо не тільки тіло, а й душу. Але якщо постити лише тілесно, а не духовно – користі для душі немає. Коли ж поєднати все разом: і піст, і відмову від розваг, пустих розмов – тоді буде справжня користь.
Щиро дякую отцеві Петру за виділений час і відверту розмову.
Нехай Господь береже вас і дає сили на кожен день служіння.
Хочете отримувати більше новин за цією темою? Підписуйтесь на наш Telegram або Viber натиснувши на текст!
Слідкуйте за нами